Ізабела Любомирська (Чарторийська)
Любомирська Ізабела (уроджена Ельжбета Гелена Анна Чарторийська; 21.05.1733, за ін. відомостями — 1736, м. Варшава, померла вона в Польщі — 25.11.1816, м. Відень, Австрія — меценат і колекціонер творів мистецтва епохи рококо.
Дочка Олександра Августа Чарторийського, руського воєводи, представника українсько-польського роду Чарторийських, дружина великого коронного маршалка Станіслава Любомирського від 9 червня 1753, прабабця Альфреда Потоцького, намісника Галичини.
У власності Любомирської були польські палаци у Віланові, Урсинові та «Мон Кото» на Мокотові. Вона поклала наріжний камінь під будівництво Народного театру у Варшаві. На зламі XVIII та XIX ст. була ініціаторкою перебудови замку в Ланьцуті також вона збудувала чудовий зразок обороних церков на поділлі у містечку Тарноруда в 1816 році.
Одна з найвідоміших жінок Речі Посполитої у XVIII ст. Брала активну участь у політичних іграх свого часу. Спочатку була прихильною до короля Станіслава Августа Понятовського, а згодом боролася з ним. З огляду на невдачі своєї політичної боротьби переїхала спочатку до Парижа, а після вибуху Великої французької революції перебувала у Відні. Крім політичної діяльності вирізнялася як особлива опікунка селян.
Володіла 14 містами і 366 селами, значна частина яких була розташована на українських землях, серед них і с-ще Сатанів тепер Городоцького р-ну Хмельницької обл. та містечко Тарнорудаіз навколишніми селами.
Мала чотири доньки —
Ельжбету (1755—1783),
Олександру (1760—1836),
Констанцію Малгожату (1761—1840)
Юлію (1764—1794).
