Волочищина – прикордонна земля, відмежована Збручем від Тернопілля з давніх-давен лежала, наче роза вітрів, на перехресті торгівельних, паломницьких, мандрівних і невільничих шляхів, на перехресті світових релігій, на перехресті цілих культур, потопаючи у смарагді заплав, луків та густих лісів …
Купецькі човни приставали до берегів Збруча, привозили сюди звідусіль дорогоцінний крам а небезпека нападу татарських орд лише загострювала й гартувала відчуття, дух та силу тих волелюбів та відчайдухів, що обрали ці мальовничі нескорені місця для життя. Адже мешкати на пограниччі у всі часи було непросто.
Сюди на лови дикого вепра чи оленя не раз навідувалися вельможні литовські князі Коріатовичі, а славнозвісне «волочище» – болотистий берег, яким середньовічні купці перетягували свої човни в обхід митниці – дало назву невеличкому сільцю, що віки по тому стало містом Волочиськ, центром цілого регіону, центром нашої об’єднаної територіальної громади.
І хоч на території Волочищини не збереглося ні давніх фортифікаційних споруд, ні величних замків, ні потужних фортифікаційних мурів та башт – є у цій землі щось магнітне, містичне, смарагдово-привабливе , те що дарує силу та відновлює здоров’я кожного, хто прибуде сюди: цілюща вода, солодке, напоєне пахощами трав повітря, пташиний спів – усе, що вабить мандрівника, котрий замість готельного «зіркового» сервісу обирає самобутність, поєднання з природою, духовні орієнтири.
Найбільшої уваги поціновувачів «зеленого» туризму заслуговує маршрут Волочиськ-Тарноруда – Зайчики – «Смарагдова» лінія духовності та душевного й фізичного зцілення.
Село Зайчики має усі шанси найближчим часом стати повноцінним бальнеологічним курортом, адже саме в ньому розташовані діючі свердловини мінеральних вод типу «Нафтуся» і бромних хлоридно-натрієвих вод високої мінералізації із Збручанського родовища.
Ну а про містичну, загадкову Тарноруду хочу розповісти окремо. І розповідь моя для тих, хто замість сухих документальних фактів, хронологічних послідовностей та стандартних екскурсійних розповідей обирає дещо більше – можливість самому розгадати таємницю цього дивовижного місця.
До легендарного селища Тарноруда, що розкинулося в якихось двадцяти кілометрах від Волочиська веде ідеальна, по-справжньому європейська, бездоганна дорога – «хоч яйце качай», як казали колись наші предки. Те що можна тут побачити і відчути – вражає до глибини душі: переплетіння історії і незвичайних доль, неповторні історичні пам’ятки, паломницька дорога, культові споруди та мальовничі, навіть у міжсезоння краєвиди. Усе, що може увійти сьогодні до скарбниці Волочищини туристичної, приваблювати гостей з усієї України та закордоння.
Саме тут, у Тарноруді, знаходяться давні некрополі – юдейський (XVст.) та польський (XVII- XVIII ст.). Зразки неперевершеної майстерності давніх єврейських різьбярів по каменю та містицизм католицького поховання вражають і досі! Можна тут побачити і майстерно виконаний могильний надгробок із зображенням ікони Божої Матері Семистрільної, обличчя якої понівечене слідами куль «доблесних» совєтських вояків у 30-тих, масонський символ уоробос (ΟΥ̓ΡΟΒΌΡΟΣ) та мальтійські хрести на залишках могильних склепів…
Тут, у селищі Тарноруда народилися перший український децентралізатор, творець Миньківецької держави Ігнацій Мархоцький. Так-так, той самий, котрий у власній друкарні вперше видрукував шекспірівського «Гамлета» польською. Хата, у якій він народився і зростав, хоч і в не найкращому стані, стоїть і досі. Збереглася й батьківська оселя всесвітньо відомого вченого, біолога та імунолога, національного героя Франції Бернарда Халперна. Тільки от не йде ні в яке порівняння те що у Парижі ім’ям науковця названо цілу площу, а у Тарноруді батьківська хата Халпернів у такому жалюгідному стані…
Є тут, в одному із старовинних костелів – костелі Святого скапулярія Матері Божої чудотворна ікона Ісуса Милосердого Тарнорудського і місцеві охоче розкажуть вам історію про її містичне походження та численні чудеса зцілення, котрі вірою отримували ті, хто потребував спасіння і порятунку від Бога…
У костелі Св. Станіслава вас вразять похмурі крипти, унікальна калька на сріблі «Страшний суд», ікона Божої Матері невідомого венеційського художника, виконана на металічній пластині та старовинний орган, кістяні клавіші якого зберігають глибокі вм’ятини від пальців органістів, що виконували на ньому піднесені духовні гімни на протязі не одного десятиліття…
Варто завітати і до тарнорудської школи – колишнього маєтку власників села, панів Мордвінових – споруди, що зберігає слід колишньої величі – бальний зал, італійську кахлю, різьблені чавунні перила сходів та автентичні двері….
Над дослідженням таємниць та історії Тарноруди вже не один рік працюють місцеві історики та краєзнавці,уродженці легендарного села Андрій Майхер, Анатолій Резнік, Віталій Моздір. І Тарноруда вдячно, хочі поволі відкриває їм свої секрети.
Андрієм Майхером, наприклад, розроблено загальний екскурсійний маршрут пам’ятками селища, створено карту історичних об’єктів, зібрано чимало унікальної інформації та старовинних карт на котрих Тарноруда постає у своїй колишній величі. Окрім того, пан Андрій знімає фільм про історичні події Тарноруди XVII ст.
Пан Анатолій Резнік є власником копії чудотворної ікони Ісуса Милосердого а також зберігає колекцію унікальних ікон, врятованих його прадідом в роки червонного террору.
Однак Тарноруда все ще приховує чимало цікавинок. Її поля зберігають розорані горби забутих стародавніх курганів а її давній герб дивовижно нагадує і геральдичну білу троянду Йорків і символ ордена Розенкрейцерів.
Ну і звичайно, кожного, хто прибуде сюди, зачарують заливні луки й ліс, озеро, що за легендою є слідом стопи Христа …. Як би там не було – село Тарноруда варте уваги невибагливого туриста, що кохається у розгадках давніх таїн та усамітнені, бо й сьогодні це селище залишається головоломкою, таким собі таємничим символом SUBROSA, який ще потрібно розгадати…
Лора Підгірна
редактор газети «Вечірні новини»
куратор проекту «Тарноруда. Слідами Бога»
ГО «Подільска Галицько-Волинська гільдія»
