Ну, завдяки тому, що ми торочили про ту Тарноруду з Андрій Майхер денно і нощно – місцеві волочиські чиновники сильно-пресильно напружилися, пукнули і на 26-й рік Незалежності чагарі на Тарнорудському кладовищі, кажуть, вирубали (треба у Майхера ще уточнити, чи точно вирубали, бо їм те кладовище – і це ні для кого не секрет – було і залишається до стегна). А далі? Пане Сергій Шпаковський, поясніть, як обласний чиновник місцевим начальникам – своїм підлеглим і не тільки, що чагарі вирубати – то тільки початок. Через рік вони знову виростуть. А огорожу до ладу привести? А табличку пам’ятну почепити? У тому числі й пам’яті Чорних Запорожців.
Ну і є в Тарноруді колишній маєток Мордвінових – теперішня сільська школа, яку з впертістю віслюків перетворюють у пластиково-ширпотребно-совдепівський неформат, який потім дуже просто вивести за невідповідністю автентичному первісному вигляду з будь-яких пам’яткоохоронних статусів і перетворити, скажімо, на…. місце для накривання паляни на день села….
Взагалі…. убогість мислення тих, хто мав би сьогодні нарешті підняти свою замоховілу від сидження на казенному стільці дупу і щось зробити для збереження історичної спадщини Тарноруди – ВРАЖАЄ…. 
Культура – це не оббиті вагонкою стіни та іконостас зі світлин місцевого нардепа й сепаратистки Ані Лорак, як у місцевому відділі освіти. Це не поміняти георгіївську стрічку на червоний мачок. Культура – це коли твоє місто, село, містечко стає брендом, коли про нього пишуть в книгах та газетах, розповідають по радіо й телебаченню, знімають кіно. Коли про цей бренд прагне дізнатися цілий світ.
Тому спокою місцевим чиновникам точно не буде. Наступні листи підуть до міністра культури, пана Євгена Нищука, міністерки освіти пані Лілії Гриневич, до притомних прогресивно-мислячих проукраїнсько налаштованих громадських діячів та в усі інші можливі інстанції, аби пам’яткоохоронний статус тарнорудського некрополю не закінчився, почавшись вирубкою корчаків на старих кладовищах.
Ну, завдяки тому, що ми торочили про ту Тарноруду
