Новини

Чого бракує Городоцькому музею?

Городоцький музей у новій будівлі мав усі передумови стати знаковим культурним центром Поділля. В умовах, коли українська ідентичність виборює своє місце на мапі європейського культурного простору, такі установи відіграють ключову роль у збереженні історичної пам’яті та автентичної спадщини. Однак реальність не виправдала очікувань. Попри розкішну архітектуру, експозиція музею залишається вкрай мінімалістичною, а її наповнення – суперечливим і фрагментарним. Городоцький музей, який мав би бути серцем регіонального краєзнавства, радше нагадує скороминущу атракцію: відвідав раз – і більше повертатися немає сенсу. У час, коли культура є невід’ємною частиною національного спротиву, втрата такої можливості – не просто недопрацювання, а справжній виклик.

Про це пише Галина Мороз на своїй сторінці у Facebook. Далі – розширена версія для детальнішого ознайомлення.

На відкриття нової споруди городоцького музею чекала ніби романтичного побачення закохана підлітка. Не так сталось, як гадалось. Я розуміла, що там не може бути таких давніх картин, як хоча б в звичайному сільському музеї чи бібліотеці Німеччини. Але, що стосується експозицій… Скажу чесно, я була вражена, як би це м’яко сказати, їх мінімалізмом. Втім, не я одна. Будівля городоцького музею розкішна, але один раз зайшов та й потому, більше там дивитись нічого. Але я піарила цей G-MUSEUM, як тільки могла і де тільки могла в надії, що збірки музею стануть опорним краєзнавчим центром нашої території. Бо після того, як в Чемерівцях на догоду можновладцю Герезі, викинули з єдиного давнього будиночка музейні колекції, у нас тут настала дика пустеля з цивилізаційної точки зору.
26 жовтня 2024 року в м. Городку відбулась краєзнавча конференція, на яку мене особисто запрошував Юрій Телячий. Для гостей конференції відбулась екскурсія. З нового в музеї – світлина Павла Залуцького в траурній рамці. Щирий жаль. Його екскурсії були найліпші і він вболівав за краєзнавство. Зі старого – от же ж давно відомо, що грамота Бедришку 1392 року в G-музеї стосується Городка і Бедриківців Червоногродського повіту, але фотокопія цієї грамоти все ще вводить в облуду відвідувачів в нашому Городку.
Грамота

Одночасно експонати із археологічних розкопок 2021 р. у яких я теж брала участь як волонтер, – відсутні. Та ж експедиція, як я знаю, пролила світло на початки історії Городка як окремого поселення. Дивна ситуація – історично нікчемна грамота Костянтина Коріатовича надана Бедришку, що немає ніякого відношення до Городка – є. А справжні артефакти, які матеріально розповідають про початки Городка – відсутні. За майже 4 роки, після того, як Павло Нечитайло передав свої знахідки G-MUSEUM, експозиція так і не оформлена.

Натомість, практично в музеї не знайдете інформації про новогрудську лінію подільської шляхти – Свірчів, котрі, зауважу, були кам’янецькими каштелянами, воювали проти татар і гинули за цю землю. Немає в музеї ні словечка про подільських шляхтичів Грабянок, один з котрих заснував товариство ілюмінатів і був відомий, у тому числі і як граф Каліостро. Інший Грабянка знайшов поруч Троянового валу біля Кремінної бронзовий шолом римських часів, який українські науковці вважали втраченим і який знаходиться в музеї в Ніці. Немає ніц про подільського шляхтича Казимира Пуляського, археолога, історика, котрий жив в Завадівці і тут-таки проводив археологічні розкопки. Його авторства книги про давні подільські роди та осади нашого краю. Між іншим, Грабянка саме Пуляському подарував той знайдений шолом. Крім шолома К. Пуляський мав в колекції бронзовий меч, виораний біля Завадинець. Принагідно, пригадаю ще його колекцію римських монет, знайдених в нашому краю, про що писали Гульдман та Сіцінський. Варто було б замовити копії портретів всіх цих поважних історичних осіб та намістити в музеї. Та й копії рисунків Н. Орди було б престижно мати в музеї.
Автентичні народні строї Городоччини та дивовижна і унікальна подільська кераміка – що з того можна побачити в “новому” G-MUSEUM? Була чимала колекція зі старого музею. А де нові надбання? Де давня місцева кераміка? Під час дня міста в ятках я бачила розкішні вишиті рушники, бачила й дрібусіньким хрестиком вишиті сорочки. Бачила й пишну подільську гладь. Можна ж певно, ще назбирати кожухів, свиток, запасок, чобіт, чумарок та коралів. Якщо G-MUSEUM позиціонує себе, як європейський, то де його національна складова? Де АВТЕНТИКА? В музеї розміщена ОДНА-ЄДИНА давня світлина мешканців Городоччини в автентичному національному вбранню. Де фонотека зібрань автентичних пісень? Чому Ірина Телюх робила на Городоччині польові дослідження, а городоцьким музейникам того не спадає на думку?
А щодо С. Виноградського – так, він був вченим, зробив два фундаментальні відкриття. Та шила в мішку не втаїш: разом з тим, був бабієм, як видно з його мемуарів. Хоч і був православним, та одновірцям не допомагав, на відміну від подільських шляхтичів римо-католицького віросповідання. Наприклад, Червінський з Івахнівців своїм коштом ремонтував православну церкву, відкрив в селі лікарню, привозив в Івахнівці лікарів з Варшави. Тож пан вчений робив гроші, тягнув з подолян всі соки на свої побічні сім’ї, коханок та байстрюків. Але справа не в тому. От, був він неприхованим українофобом і російським імперцем. Навіщо ж робити з нього ґлянцеву ікону? Та й батька приплітати? Власне, як почула, у виступі на конференції, що Миколу Виноградського не мало – не багато називали основоположником української банківської системи, як кажуть, ледве зі стільця не впала. Мало того, городоцькі музейники вийшли з пропозицією заснувати медаль М. Виноградського. Та наші банкіри не дурні, відмовили.
Ситуація: в нас війна за нашу ідентичність, а тут дорослі дяді бавляться собі в “Winogradsky Club” (українською «Клуб Виноградського», очевидно не по-європейськи, бо українська мова то щось другорядне, меншовартісне і «шароварницьке»?) Чи як? Ці постійні ігри в англійську мову (українська ж бо не європейська?» дуже дивують.
Нова назва музею: G-MUSEUM – теж симптом цієї хвороби чи то українофобії, чи то меншовартості. Як завгодно, аби не селюцькою українською? Окремої уваги потребує літера G. Транслітерація латиницею назви Городок – Horodok і тільки Horodok і ніяк інакше. Gorodok то транслітерація з російського Ґородок. Україна вже багато років бореться, аби у світі транслітерація назв українських топонімів була українською, а не російською, як це спостерігаємо у випадку G-MUSEUM. Маємо яскравий вияв шизофренії. Від світу вимагаємо транслітерацію за українськими правилами, а в Україні в Городку – використовуємо російський варіант транслітерації.
Тож, замість того, щоб дійсно зберігати нашу локальну історію, рятувати нашу автентику, просто-напросто відкрито зневажають українську складову історичної спадщини. Чи ж то така має бути музейна регіональна політика?
Аналогія: С. Виноградський був українофобом, тоді виходить городоцькі “клабани” теж українофоби? Питання риторичне і не варто питати чого бракує городоцькому музею? Але варто запитати городоцьких музейників: “Здаючи українські інтереси, чи ж не чекаєте ви вже росіян, бо саме з Росією пов’язана найяскравіша частина життя вашого пана Виноградського?”

Related posts

НОВА ГЕНЕРАЦІЯ ЖІНОК ЗМІНИТЬ ОБЛИЧЧЯ УКРАЇНИ

Лора Підгірна

TARNORUDA PRESENTATION 2016

admin

Leave a Comment