Отже…. Тарноруда. У не такому вже й далекому минулому – ошатне містечко на рубежі Поділля й Волині. Настільки прогресивне, потужне та самодостатнє у своєму бутті, що новоявлена совєцька власть грабувала, нищила та стирала його з лиця землі нещадно; обдерла золото з його храмів, загубила життя не одного з його мешканців. Однак, і в наш час нищення Тарноруди свідомо чи несвідомо продовжується не менш “ефективно” та цілеспрямовано.
Історичні пам’ятки районним відділом культури до цього часу не інвентаризовані та не паспортизовані а ті хто цей процес так і не спромігся налагодити – не несуть жодної відповідальності. З уст тарнорудських представників влади та інтелегенції чуємо лише слова байдужості, недостатку та рецесії ; очікування, що ось хтось прийде та щось вділить: шматок лінолеуму, мішок цементу, тощо. Попри все Об’єднання Самопоміч Волочиськ спільно з ініціативною групоюПодільсько-Галицько-Волинська гільдія розпочавши проект “Тарноруда” вбачає за необхідність подальшу популяризацію історичної спадщини цього населеного пункту, надання публічності його проблем та потреб та продовжує усіляко популяризувати історію колишнього містечка з Магдебурзьким правом, управителями якого були Мальчевські – прямі нащадки саксонських курфюрстів, а на печатці міської управи зображувалася Свята Маргарита, покровителька Шотландії.
Одним із таких заходів є недільна екскурсійна поїздка до Тарноруди для волочиських школярів-старшокласників, спільно організована за ініціативи й підтримки Самопоміч Волочиськ, Подільсько-Галицько-Волинська гільдія, громадської діячки Alina Koval, підприємця-перевізника Валерія Смутницького. Школярі пройшлися екскурсійним маршрутом,відвідали старовинні некрополі, костел Святого Станіслава та Божої Матері Святого Скапулярія.
Одним з пунктів нашого маршруту була школа с. Тарноруда. Для юних туристів – ще один об’єкт, котрий вони розглядали з неприхованою цікавістю. І водночас – це ще один приклад байдужого ставлення громади до власної історії. Сподівань, що хтось прийде і все зробить за них.
Сама по собі сільська тарнорудська школа, що розміщена у розкішному старовинному маєтку Мальчевських-
Мордвінових дійсно, за словами її директорки виживає. Після екскурсії ми, дорослі, мали спілкування з директоркою і почули тільки слова безнадії та рецесії. Причина у тому, що керівництво школи бачить виключно насущні шкільні проблеми і не усвідомлює, що статус цього навчального закладу, котрий працює в стінах історичної архітектурної пам’ятки ВЖЕ докорінно відрізняє його від статусу звичайних сільських шкіл, яких владі звично тримати на голодному пайку. До того ж сама директорка школи є депутатом міської ради і це, звісно, при її бажанні та відповідній наполегливості дає можливість діяти самостійно та максимально ефективно. Прикро бачити в історичних приміщеннях недопустимі бетонні стяжки на підлозі. Тим часом у коридорі на першому поверсі збереглися автентичні венеціанські кахлі, а на другому – старовинний паркет. У кількох місцях він потребує негайної реставрації. Автентичними є і вхідні двері з різьбленням, вкриті жахливою коричневою фарбою.
Відверто кажучи було сумно все те споглядати. Але чи насправді ці депресивні настрої є вироком? Вирішують, насправді, самі люди. Що б їм не говорили “згори” та які “вказівки” не давали.На завершення ми вирушили до місця, де колись, у XVIII столітті знаходилася стара пивоварня і там розбили імпровізований табір. Смакували канапками, свіжозвареною юшкою із свіжої річкової риби та смачними шоколадними круасанами, відпочивали, фотографувалися, спілкувалися.
Школярі та навіть присутні на екскурсії вчителі історії були щиро здивовані побаченим та почутим, бо вперше дізналися про Тарноруду як про село з таким потужним і славним історичним минулим…
А тим часом, проект “Тарноруда” продовжується.
Далі буде!
