“Незнана Хмельниччина”. Тарноруда – багате історією село на кордоні Юрій Даценко та його дружина Катерина мотоциклом об’їхали усю Хмельниччину і побували у неймовірних місцях. Про те, що знаходиться зовсім поруч і що варте вашої уваги вони розповідатимуть на vsim. Перша історія мандрівників про село у Волочиському районі, відоме ще з XV століття. 
“Незнана Хмельниччина”. Тарноруда – багате історією село на кордоні Поїхати до Тарноруди – невеликого села на самому кордоні Хмельницької та Тернопільської областей, ми хотіли вже досить давно, але все ніяк не складалося. Та й лякали «доброзичливці», котрі запевняли, що до самого села веде ну просто страшенно погана дорога, на котрій можна залишити колеса. Але якось до нас зателефонував хлопець на ймення Андрій, котрий люб’язно запропонував коли ми таки зберемося до Тарноруди – побути нашим гідом. Ось тут вже зникли останні сумніви і ми вирушили в подорож.
Катерина ДаценкоТарноруда – село у Волочиському районі Хмельницької області, відоме вже з XVст. та просто неймовірно багате на різноманітні цікавинки, за котрими ми, власне, і їхали. Хмельницький та Тарноруду відділяють всього 77 кілометрів, тож автомобілем туди можна дістатися за неповну годину. Доїжджаємо мало не до кордону області та на вказівнику повертаємо ліворуч – на південь. Саме тут нам обіцяли поганючу дорогу, але вона виявилася просто ідеальною, тож останні кілометри до селища їхали по гладесенькому асфальті.
Що можна подивитися Костел Святого Станіслава З Андрієм, котрий приїхав із сусіднього Волочиська, зустрілися, як він і просив, на самому початку села, бо саме звідси він планував влаштувати нам екскурсію. І почалася вона – з кладовища. Кладовище можна назвати некрополем – воно величезне та складається з трьох частин: православної, католицької та уніатської. Андрій водив нас найвіддаленішими закапелками, показував поховання військових, митців, місцевого «Казанови», Тарнорудського пивовара, фундаменти колишньої церкви, загалом на некрополь ми витратили близько двох годин, але жодного разу не пожалкували! 
Після кладовища їдемо на Тернопільську сторону села – через вузький тут Збруч, до неймовірно цікавого костелу Святого Станіслава, зведеного 1816 року! Сьогодні святиня грамотно відреставрована зовні, а всередині зберігає старі розписи та неймовірну атмосферу.
Завдяки нашому провіднику ми побували у всіх куточках костелу, люб’язно відчиненого саме для нас! Поруч із костелом стоїть відновлена статуя Святого Іоана Непомуки. Будинок, в якому жив герой Франції А одразу поруч зі святинею височіє приміщення старої австрійської митниці, адже тут вже була інша країна! Ми фактично перейшли через кордон. Залазимо до підвальних приміщень, де колись зберігалися товари, оглядаємо стару будівлю зовні і рухаємося до вже зовсім непомітного – просто крихітного будиночка в гущавині кущів.
Завдяки нашому провіднику ми побували у всіх куточках костелу, люб’язно відчиненого саме для нас! Поруч із костелом стоїть відновлена статуя Святого Іоана Непомуки. 
Будинок, в якому жив герой Франції А одразу поруч зі святинею височіє приміщення старої австрійської митниці, адже тут вже була інша країна! Ми фактично перейшли через кордон. Залазимо до підвальних приміщень, де колись зберігалися товари, оглядаємо стару будівлю зовні і рухаємося до вже зовсім непомітного – просто крихітного будиночка в гущавині кущів.Будиночок на одну малесеньку кімнатку – насправді – місце народження відомої людини – національного героя Франції, лікаря-імунолога та алерголога, чиї відкриття врятували та продовжують рятувати мільйони життів – Бернарда Халперна. Дивуємося, як у кімнатці, розміром десь три на чотири метри колись жила родина із вісьмома дітьми! Обходимо колишній центральний майдан містечка, адже Тарноруда мала Магдебурзьке право та вважалася містом. Андрій показує численні зображення старих карт, на котрих чітко видно центральну частину поселення із костелом та забудовою навколо майдану. На жаль, зараз від міської забудови практично нічого не залишилося. Проте, збереглися рештки старих склепінчастих підвалів на берегах Збруча, котрі у ті часи слугували контрабандистам як склади товарів. Зараз усе це щедро поросло бур’янами, але наш провідник знає всі стежки.
Тарнорудський костел Костел Божої Матері святого скапулярію Рухаємося далі – до іншої святині Тарноруди – Костелу Божої Матері Святого Скапулярія початок будівництва котрого припадає на далекий 1643 рік! На площі перед костелом колись вирували розлогі ярмарки, навіть збереглися старі світлини цих дійств. Наш гід знову повів нас неходженими стежками. Так ми піднімалися на горище костелу, виходили на найвищий балкончик, звідки відкривається чудовий краєвид на навколишні мальовничі пейзажі, і спускалися у підземелля, куди сторонніх не пускають, але нам можна було всюди.
Гід розповідає про минуле костелу, чому святиня заслужила своє добре ім’я, після чого вирушаємо буквально за кількасот метрів до місцевої школи, а колись – ні багато, ні мало – палацу Мордвінова-Чарторийських! Приміщення, звісно, далеко не в первісному стані, проте, збереглося непогано. Вражає стара плитка на підлозі, старовинний паркет та загальне планування колишнього палацу, в котрому, через забаганки колишніх власників, був навіть в’їзд на другий поверх, куди поважні гості могли заїжджати екіпажами! Вже порядком втомлені, адже мандрівка містечком тривала не одну годину, ми поспішаємо до інших цікавинок, куди веде нас Андрій. А це і старий будинок, збудований із цегли, взятої зі старої синагоги, і колишня російська прикордонна застава (нагадуємо – поруч кордон!), і будинок майора застави, котрий, імовірно, похований на старому цвинтарі.
Але й це ще не всі принади, котрі приготувала для нас Тарноруда та наш люб’язний провідник. Адже далі ми прямуємо на старий єврейський цвинтар, котрий розбитий імовірно на місці колишнього Тарнорудського замку, оглядаємо й старі вали, де стояла твердиня. Наостанок їдемо на околицю містечка, де колись, за старими планами, знаходилася місцева броварня (пригадайте поховання пивовара на цвинтарі!). Зараз тут лише непевні залишки фундаментів та неймовірної краси місцина навколо. Збереглася також старезна липова алея, деревам у котрій далеко за сто років! Завертаємо до величезного водосховища на Збручі, котре заслужено величається Тарнорудським морем, і переповнені враженнями, вирушаємо додому.Витрати на поїздку Їхали мотоциклом. Витратили приблизно 10 літрів бензину, хоча наш мотоцикл і не надто економний. Тож поїздка в обидва кінці обійшлася приблизно в 240 грн. Економним автомобілем запросто вийде близько 200.
Тарнорудське «море»Наші мандри Тарнорудою – всього одним селом – тривали більше шести годин. І навіть за цей час ми не встигли роздивитися всього! Тож неодмінно поїдемо туди ще.
Джерело https://goo.gl/JoD1Qq
