Церква розпочинає свою історію в козацьку добу, за Хмельниччини на Поділлі, відомо що Тарноруда в той час була вже жвавим містечком з підтвердженим магдебурзьким правом, містечко є єдине і не поділене кордоном котрий пройшов пізніше по р. Збруч. В 1586 р. Тарноруда була майже спалена польськими жовнірами, через такі каральні операції жителям місцевим відбувалось насадження католицизму. Хоча вже у 1590 році відбувались перші перемовини щодо підписання Унії, яка була формально й офіційно проголошена на церковному соборі в Бересті 1596 році. В 1653 році Дерев’яний костел з 1355 року перебудовують на кам’яний в бароковому стилі. В містечку був форт або ж скоріше щось на зразок укріпленого частоколу, за яким ховались місцеві та з округи жителі від набігів татар, адже тут проходив так званий чорний шлях.
Але спокій був не довго, на Поділля починають нападати Татари та Турки, Тарноруда стає осередком боротьби проти загарбників що вивозили людей в рабство. В 1672 році Поділля попадає під владу Османської імперії. В цей час Тарноруда є осередком куди звозять людей на роботи в кар’єри, камінь котрий тут добувають по річці Збруч сплавляють до Сатанова для будівництва та відновлення фортеці там. Скоріше за все в самій Тарноруді дислокувався гарнізон котрий мав наглядати за рабами котрих сюди звозили. Дивним фактом є те що Костел кам’яний залишили і не розібрали на будівництво фортеці, хоча його можливо перетворили на мечеть як тоді було поширено робити, як ось в місті Кам’янець – Подільський. І це стало тою причиною чому храм не розібрали і зберегли.
Пробули турки до 1699 року після їх відходу в містечку залишається велика кількість людей в більшій мірі православних. Люди котрі не мали де молитись, скоріш за все саме в цей час зводять першу церкву, була вона мабуть Уніатська тому що вся округа тоді була не під православною церквою. Будують церкву в долині біля головної дороги для того щоб кожний подорожуючий міг зайти та помолитись.
Відбувається активний розвиток поселення, адже вся округа в цей час майже спустошена та безлюдна попередніми набігами татар і під Османською імперією невірних активно експлуатували, якраз в кінці 17 століття в Тарноруду поселяються Євреї котрі надалі будуть відігравати значну роль в житті містечка.
Розвиток містечка як торгового та ремісничого центру збільшується і в 1772 році при першому поділі Речі Посполитої єдине містечко ділять на двоє поселень по річці Збруч. На карті Австрійського картографа Ф. Фон-Міга в місті є вже три дерев’яних церкви і один монастир костел з оборонним муром навколо, також є дві кам’яних каплиці та чотири дерев’яних каплиці, залишки форту вірніше земляні вали від нього в центрі містечка на правому березі. Відомо що кошти на однин з храмів виділив у 1717 році Адам Миколай Сенявський.
За давніми джерелами в Тарноруді існувала уніатська церква на правому березі річки Збруч, яка була зруйнована повінню, або ж скоріше проривом дамби Тарнорудського ставу. На новому місці вже на лівому березі в 1784 році був побудований храм з каміння в честь Вознесіння Господнього. Храм перенесли на лівий берег тому що існувала потреба в церкві адже на правому березі було вже дві церкви яку потім було перебудовано на костел в бароковому стилі Ізабеллою Чорторийською та Станіславом Любомирським на котрий у 1717 році Адам Миколай Сенявський виділив перший кошти. Церква друга на правому березі дерев’яна нажаль не збереглась тому що знаходилась на острові, скоріш за все також була змита проривом дамби. Громада русинів складала 160 чоловік, і була не в змозі відновити храм за браком коштів.
В 1797 році почали вести метричні книги та звели престол на честь Вознесіння Господнього. На кінець 18 століття в Тарноруді проживало на лівому березі більше 2 000 чоловік з них православного віросповідання 431 чол., 420 жін. на правому березі ж проживало всього 167 чоловік православного віросповідання. До парафії в Тарноруді належали села Постолівка, Зайчики і Канівка кількість прихожан становила трохи більше півтори тисячі, точніше 1570 чоловік православного віросповідання. Католицька громада міста не округи налічувала 1880 чоловік, всього прихід католиків налічував більше 3 000 прихожан.
В 1785-1795 роках відбувається масовий перехід уніатських священиків до православ’я на Поділлі. У травні 1794 р. від імені архієпископа Віктора Садковського (перший Слуцький архімандрит, який із 1785 р. став єдиним православним єпископом у Речі Посполитій і очолив Переяславсько-Бориспільську єпархію) було оприлюднена грамота із закликом до уніатів повертатись у лоно православ’я. У ній, зокрема, йшлося: «Виконуючи обов’язок пастиря, якому про спасіння душ людських ввірено піклування, і виконуючи волю помазаниці Господньої, запрошуємо ми гласом євангельським усіх будь-якої статі та віку в пастві нашій живущих, котрих діди, батьки й самі вони облудою та страхом від благочестя спокушені в унію з латинянами, безстрашно повернутися у лоно православної східної церкви…»
Тарноруда в той час славилась Чудотворним Образом Ісуса Милосердного Тарнорудського до якого з вірою йшли люди і Православного і Католицького віросповідання, люди розповідали що кількість возів була дуже велика а паломників приймали до себе всі жителі містечка. Містечко ділилось на фільварки це Вигнанка, Піскурівка, Завалля, Кирнички, Центр (місто).
З 1820 року при Свято-Вознесенській церкві ведуться сповідальні книги. У 1855 році священиком було поставлено Бахмаловського Григорія Івановича, який з 1867 був членом історико – статистичного комітету та проводив опис монастирів та церков Подільської єпархії під керівництвом глави п’ятого Благочинного округу Проскурівського повіту Подільської єпархії, священика Григорія Івановича Яворського. У 1881р. була збудована дзвіниця, у 1886 р. було відкрито сховище для зберігання книг. В 1884 році споруджено новий православний купол. Іконостас залишився старий одноярусний. Церковним старостою з 1890 року було поставлено Захарія Веніаміновича Дозорця.
В кінці ХІХ століття Іоанно-Богослословська церква с.Постолівка була приєднана до Свято-Вознесенської церкви містечка Тарноруди. В 1897 відкрита школа грамоти. В Зайчиках і в Канівці у 1898 році за участі священика Григорія Івановича Яворського та власника с.Постолівки Олександра Івановича Петрова були зведені школи. Жителів православного віросповідання містечка Тарноруди – 450 чол., 441 – жін.; с.Канівка – 111 – чол.., 114 – жін.; Постолівка – 121 чол., 148 жін.; в Зайчиках – 210 чол., 214 жін. Усі – русини християни.
Зберігся великий некрополь з гарними надгробками виконаними майстерною різьбою по каменю, на цвинтарі є могили священиків та знатті з округи. Цвинтар поділений на два сектори по при центральну алею похоронені найбагатші та визначні особи, про це можна судити з форми та розмірів пам’ятників висота яких буває до 5-ти метрів у висоту. Багато надгробків виконані у вигляді козацьких хрестів та рельєфної і барельєфної різьби по каменю. Навколо цвинтарю був мур нажаль від нього зберігся лиш фрагмент. Могили в основному з 1800 років старших нажаль мало збереглось надгробків.
На початку 20 століття в Тарноруда в період першої світової війни сильно постраждала внаслідок активних військових дій навколо. Але найбільшої шкоди завдали Совіти котрі прийшли в 20-х роках, їх добро почалось з розграбування могил та церков у Тарноруді, на щастя голодомор1932-1933 років в містечку був не сильний в зв’язку з близькістю кордону. Багато жителів містечка займались торгівлею гнали «самогонку» і возили на продаж за кордон, там купували хліб і за цей рахунок виживали. Але не судилось всім вижити вмерло близько 10 чоловік від голоду проблеми настали і потім. У 1936 році проводили показову політику котра мала показати як добре живеться у СРСР тому було вирішено звести клуб і почати робити дорогу. Для будівництва клубу не вистачало будматеріалів тому що їх ніхто не виробляв, вихід знайшли і вирішили розібрати церкву мур навколо церкви і дзвіницю біля церкви, також розібрали дзвіниці біля костелу також церкву на цвинтарі та мур навколо цвинтаря, добре що руки не дійшли до могил. Будівельні матеріали використали на зведення стін Клубу та вмощена дороги котра і до нині стоїть але недавно на каміння з церкви положили асфальт.
Серед цікавих особливостей недавно було відкрито що ставок в Тарноруді який займає площу більше 200 гектарів має довжину 3,5 кілометри а ширину 1-1,5 км має форму стопи Ісуса Христа. Такої форми ставок набрав після ліквідації ГЕС яка тут була зроблена в 50 роках 20 ст. Серед особливостей є острів який виглядає як цвях забитий при розп’ятті Христа, дивовижним фактом є те що за період свого існування з 50-х років тут немає жодного утопельника що на ньому загинув на відміну від інших таких великих ставків де смерть на воді не є рідкістю, для прикладу ставок у с.Вочківці яки приблизно має подібні розміри.
Також зберігся кам’яний хрест на фільварку Піскурівка знаходився він на городі колись біля нього завжди відправляли служби, в радянські часи він був відданий під город і в кінці 20 століття його змістили з місця на край городу. Хрест виконаний з вапнякового каменю видно на ньому були надписи і він був розфарбований. Поява хрест пов’язана з чумою, по одній з історій в якій розповідається що цей хрест був встановлений на окраїні містечка де було захороненні люди як померли від чуми котра була не рідка в середньовічних містах.
Історія Тарнорудських храмів це історія самих людей відображення їх життєвого шляху, про сучасний храм читайте в наступній статті де буде про повернення та відновлення Свято Вознесенської церкви в Тарноруді.
Майхер Андрій Історик Краєзнавець
